Бог живе скрізь. Церква – це місце, спеціально присвячене Богу. Збудоване для прославлення Бога, для молитви, для здійснення Таїнств.

За тисячу років до Пришестя Христового, побудувавши в Єрусалимі Храм, що цар Соломон так звернувся до Бога: «бо чи ж Справді бог сидить на землі? Небо і небо Небес не обіймають Тебе, що цей храм, що я збудував. Але зглянься на молитву Свого раба та на його благання, Господи, Боже мій, щоб почути поклик та молитву, якою раб Твій молиться Тебе нині. Щоб очі Твої були відкриті на цей храм уночі та вдень, на те місце, про яке Ти сказав: нехай буде ймення Моє там, щоб почути молитву, якою буде молитися Твій раб на цьому місці... ти почуєш на місці пробування Свого, на Небесах, вислухай і помилуй".

Храм, церкву, – місце, де відбувається богослужіння. Та, серед інших, найголовніше богослужіння – Божественна літургія.

Ходити в храм – не значить ставити свічки і молитися перед іконами. Це, як раз можна робити і вдома. Насамперед, ходити в храм – значить, брати участь у Літургії, входити в спілкування з Богом, приймати у себе життя і силу Його. (Він Сам сказав одного разу: Якщо не будете їсти Тіла і пити кров Сина Людського, не будете мати життя.)

Почнемо з того, що на це питання ні в якому іншому світогляді, крім християнського, по суті справи, відповіді немає. Будь нехристиянський відповідь зводиться до констатації, що раз таке є, то по-іншому і бути не може; або до безнадійного надії, що разом з прогресом настануть часи, коли не буде ні воєн, ні хвороб і людство відкриє таємниці невідомої нині тривалості життя і розвитку здібностей; або — і це, мабуть, вища, до чого піднялася нехристиянська думка у стоїків, — що раз людині дано лише дві можливості, як у прив'язаною до воза собаки: або бігти за нею, або, якщо не хочеш бігти, тягтися слідом, обдираючи боки по камінню, — то все пояснюється тільки фатумом, що тягне нас у невідоме.

У війська Господнього сувора ієрархія. Дев'ять чинів, розбитих на три обличчя: верхній (серафими, херувими і престоли), середній (господства, сили, власті) і нижчий (начала, архангели і ангели). Немає між ними гріховної заздрості і бажання "підсидіти іншого". Чини ангельські — це різні фарби єдиної картини великого художника — Творця. Про них верховний апостол мов Павло розповів своєму учневі — Діонісію Ареопагиту, який на основі розповідей склав книгу "Про Небесної ієрархії".

Бог – це не філософська категорія, а цілком реальна Особистість, причому безмірно більш реальна, ніж ми самі. І ця Особистість любить особисто кожного з нас настільки, що, як кажуть святі отці, якби гинув тільки одна людина, то і заради нього одного Бог би зійшов на землю і помер на хресті. Насильно Бог нікого не рятує. Кожна людина може вибрати сам, бути йому з Богом чи ні. Але, відкидаючи Бога, людина не повинен помилятися: поза Бога він не знайде справжньої радості ні тут, ні у вічності.
 

протоієрей Аркадій Шатов

Деякі думають так: «Ось, Бог безсилий, що не міг впоратися зі Своїм створенням і прогнав його на землю, щоб ми мучилися все життя». — Це далеко не так. Сатані був показаний результат його обурення, те, до чого призведе повстання. Але сатана заявляв, що його правління буде краще, що його закони не будуть тираническими і жорстокими: «Я всім надам свободу робити зло безкарно».

Ні, Бог не любить сатану – і ми не повинні. Бог не може любити те, що є злом і беззаконням, а сатана втілює все це. Він – противник (1 Петра 5:8), лиходій (Матвія 6:13), батько брехні і вбивця (Івана 8:44), обвинувач людей Божих (Об'явлення 12:10), спокусник (1 Солунян 3:5), возгордившийся, злий і жорстокий (Ісаї 14:12-15), брехун (Дії 13:10), злодій (Луки 8:12) і багато іншого. По суті, він – все те, що Господь ненавидить. Серце сатани затверділо в своїй ненависті до Бога, його рішення є остаточними, а зіпсованість невиправний. В Об'явленні 20 описаний Божий план щодо сатани, і в ньому немає місця для любові до нього.